Максим Михлик, голова правління ЧОО КВУ:
"Бондаренко не переміг. Просто програв Одарич".
Аналіз по свіжим слідам.
Вибори закінчились. Ніщо не говорить про те, що були значні фальсифікації і є підстави для оскарження результату. Фактично маємо в Черкасах нового міського голову.
Анатолій Бондаренко довго йшов до цієї перемоги. Попередні виборчі кампанії не були для нього вдалими, але він не здавався, робив висновки, вперто йшов вперед і в підсумку досяг свого. Та в даному випадку ми не можемо говорити про перемогу Анатолія Бондаренко. Це абсолютна і 100% поразка Сергія Одарича, адже програв він виключно своєму антирейтингу. До цього все йшло давно і про це ж свідчили і дані опитувань, які оприлюднював центр «Енігма» ще вліткуhttps://cvu.ck.ua/elnews/610.
Черкащани втомились від Сергія Одарича, який майже 9 років керував містом, але не зміг показати значних результатів. Це особливо помітно в порівнянні з сусідніми обласними центрами, такими як Полтава і Вінниця. Отже, в якійсь період рейтинг підтримки Сергія Одарича перетнув критичну межу і вже ніщо не могло врятувати ситуацію. І навіть безліч тактичних і стратегічних помилок, яких припустились противники діючого мера під час виборчої кампанії і якими (як завжди вміло) скористався Сергій Одарич, не витягли безнадійну ситуацію . Хоча «найкращий черкаський піарник» і витиснув максимум із ситуації та впритул наблизився до перемоги. Не допомогла і блискуча кампанія по розхитуванню міського осередку БПП «Солідарність» і вибиванню з другого туру Олександра Радуцького, який мав всі шанси перемогти з серйозним відривом. Вихід у другий тур Анатолія Бондаренка, який був намертво прив’язаний до рейтингу ВО «Батьківщина» і мав свою «електоральну стелю», очевидно заспокоїв штаб «Партії Вільних демократів» і приспав їхню увагу. Це і стало головною помилкою, яка в підсумку призвела до поразки.
Також варто звернути увагу на значний відсоток зіпсованих бюлетенів (більше 5%). Це найактивніша частина виборців, які прагнуть змін і завжди ходять на вибори, але не підтримали жодного кандидата. Невміння (чи небажання) Сергія Одарича достукатись до цих людей, показати перспективи для міста і пояснити свої переваги, стало другою стратегічною помилкою.
В якості «ложки меду» хочу поаплодувати Сергію Одаричу за достойний програш. Здається в Черкасах це вперше, коли кандидат, спираючись на дані власного паралельного підрахунку, та ще й з таким не суттєвим розривом, проголошує перемогу опонента. Сподіваюсь, це стане новою черкаською традицією і кандидати більше не будуть ламати двері в міськвиконком і залазити в кабінет міського голови через вікно, а будуть вітати один одного з перемогою і чесною виборчою кампанією.
Загалом можна констатувати, що запровадження двотурової системи виборів відіграло свою позитивну роль в Черкасах. Технологія «розпорошення голосів», яка вдало застосовувалась в різних містах, новим законом про місцеві вибори була перекреслена. І хоча явка залишає бажати кращого, але все ж можна сказати, що новий міський голова обраний більшістю активних жителів міста. Ті, хто не прийшов на вибори, дозволили, аби їх не брали до уваги. Адже своїм вчинком вони заявили про свою байдужість до долі міста.
Окремо хочу привітати з перемогою Анатолія Бондаренко і побажати йому уникати помилок свого попередника. Часу на те, щоб довести Черкасам свою ефективність, у нього замало. Цілком ймовірно, що через 2 роки завершаться процеси децентралізації і відбудуться нові місцеві вибори. За цей час встигнути створити дієву більшість в міськраді і хоча б почати нарешті приводити до ладу інфраструктуру міста, буде надзвичайно складно. А враховуючи строкатий склад міської ради, запущеність процесів керування містом і передвиборчі обіцянки «любим друзям» - це стає фактично не можливо. Щоб швидко і ефективно почати наводити лад потрібен справжній «залізний характер» і впевненість в тому, що переможець нікому нічого не винен і може починати все з чистого листа.
Маю великі сподівання на опозицію новому міського голові, адже не варто забувати, що Сергій Одарич обраний депутатом міської ради і є керівником найбільшої фракції. Якщо додати до цього знання процесів зсередини і допомогу дружніх фракцій партії «Укроп» і ВО «Черкащани», то виходить потужна сила, яка здатна контролювати всі дії нової влади. І це добре, адже потужна опозиція (якщо вона конструктивна і співпрацює з громадськістю) - це завжди на користь.
Отже підсумовуючи, можу сказати, що Черкаси закінчують епоху ім. Сергія Одарича і входять в новий етап ім. Анатолія Бондаренко. Наскільки він буде довгим і успішним, ми зможемо сказати вже на початку літа, рівно через 6 місяців після інавгурації. А поки що дамо можливість новому міському голові показати, на що він здатен. І давайте не будемо заважати, а будемо спостерігати і контролювати. А я особисто дуже-дуже сподіваюсь, що найближчі два роки виборів у нас не буде. Тримайтесь.
Олександр Черненко: «Хотілося б, щоб конкуренція політиків не звелася до взаємних звинувачень: хто де був під час Майдану…»
Голова Комітету виборців України Олександр Черненко у інтерв’ю «Прочерку» розповів про неофіційний початок виборчої кампанії та настрої виборців. Експерт сподівається, що старі методи фальсифікацій навряд чи спрацюють в нинішніх умовах, бо люди хочуть повного перезавантаження влади й не піддадуться на примітивний підкуп чи адміністративний тиск. Детальніше про це – читайте у інтерв’ю.
«Хтось хоче отримати контроль над виборчими комісіями»
– З чим пов’язана велика кількість бажаючих поборотися за президентську булаву? Як відомо, про намір балотуватися на дострокових президентських виборах заявили 46 громадян.
– Дійсно, ми допускали, що на цих виборах, як і на будь-яких інших, буде значна кількість технічних кандидатів, але ніхто не міг передбачити, що їх буде так багато. Адже треба зважати на те, що виборча кампанія позапланова, форсмажорна, з уже явними фаворитами. І навіть ЦВК, коли розробляла бюджет виборів, то прогнозувала участь близько 20 кандидатів. Сьогодні вже зрозуміло, що їх буде більше. Це зумовлено тим, що багато кандидатів будуть робити ставку не на якусь чесну боротьбу, а на виборчі технології. А будь-яка технологія передбачає у тому числі наявність технічних кандидатів і присутність їх представників у виборчих комісіях. Тому велика кількість кандидатів говорить про те, що хтось хоче отримати контроль над виборчими комісіями.
Єдиний позитив (якщо можна так висловитися), то це те, що технічних кандидатів, очевидно, зареєструвала більшість реальних кандидатів. А це означає, що монополії, як при Януковичу, не буде і однобокого впливу на комісії не буде. Разом з тим, багато хто розглядає ці вибори як старт парламентської кампанії. Тому участь у президентських виборах для когось є такою собі роботою з набирання балів для парламентських виборів. Але дехто реєструється заради інформаційного кілерства. Наприклад, екзотичний кандидат Дарт Вейдер. Він брав участь в 2010 році у виборах міського голови Одеси, і його діяльність була повністю спрямована проти одного з кандидатів. І він цілеспрямовано займався «мочиловом» цього кандидата: зривав йому зустрічі тощо. Адже інформаційно Дарт Вейдер – цікавий персонаж. Думаю, що на цих виборах він також псуватиме комусь з кандидатів життя. Поки не готовий сказати кому.
– Чи не намагаються деякі кандидати на час виборів сховатися від закону за статусом «кандидата в президенти»?
– Так, щодо Добкіна, Царьова, Кузьміна… Статус кандидата не дає їм недоторканості за законом. Але з точки зору інформаційності, то якщо затримають кандидата в президенти, то це вже можна буде розцінювати як політичне переслідування, зайвий скандал тощо. Тому я думаю, що ті кандидати, які мають якісь претензії з боку прокуратури, вирішили за 2,5 мільйони гривень застави «купити» на два місяці спокій від правоохоронних органів.
– Чи може вже в першому турі визначитися кандидат?
– У будь-якому разі другий тур буде. Це показує соціологія. Щоправда, ми ще не проводили соціології після підтримки Кличком Порошенка. Безперечно це щось додало Порошенку. Але очевидним є те, що немає таких настроїв в суспільстві, щоб половина й більше виборців були готові проголосувати за когось одного. Можливо, якби ще Тимошенко не брала участі у виборах, то питання були б зняті, проте… Я не бачу такого ресурсу в котрогось з кандидатів, хоч і не виключаю: такий ресурс може під час виборчої кампанії з’явитися.
Щодо соціології, то я показників конкретно по Черкащині не маю, проте якщо говорити за Центральну Україну, то явним фаворитом тут є Петро Порошенко. Непогані позиції в Юлії Тимошенко, проте в неї більше сільський електорат.
«На черкаських виборах головна боротьба точитиметься саме між колишніми союзниками по опозиції»
– У Черкасах вибори Президента будуть поєднані з виборами до міськради та виборами міського голови. Наскільки це ускладнить сам процес виборів?
– Давайте говорити спершу про технічний, а потім про політичний аспект. Сьогодні дуже погано, що досі не прийняті зміни до Закону «Про місцеві вибори». Закон дуже поганий і дозволяє фальсифікації та зняття кандидата з реєстрації, щоб не допустити його до виборів. Закон необхідно міняти. Необхідні зміни підготовлені і мали вже на минулому тижні голосуватися. 1 квітня вони були винесені на розгляд, але були провалені, бо політики не домовилися. Тому сьогодні найбільша небезпека місцевих виборів – це недосконалий закон. Є попередні обіцянки, що 8 квітня, коли Рада збереться на наступну сесію, закон все-таки буде вдосконалений. Але ж 4 квітня розпочинається виборча кампанія. Отже, закон буде вкотре змінений під час кампанії. Це погано. Але його змінювати треба, бо ми можемо отримати дуже проблемні місцеві вибори, які і без того будуть проблемні. Та якщо ми говоримо про зменшення ролі адмінресурсу і підкупу, то ми дуже побоюємося, що на місцевих виборах ці проблеми повторяться. Наприклад, по виборах у Київраду ми вже фіксуємо моменти, що можна трактувати як підготовку до підкупу. Тобто гроші не роздають, але вже запитують, за скільки люди готові продатися. Тому місцеві вибори в цьому плані будуть дуже непростими.
Якщо говорити про черкаську проблематику, то якихось правових недоречностей тут немає. Дільниці сформовані як для президентських виборів. Але вони виконуватимуть функцію і для місцевих виборів. Тут лише навантаження більше буде на територіальні комісії, які повинні будуть чесно встановити результати.
Окреме питання – заручення місцевих політиків підтримкою популярних постатей всеукраїнського масштабу. Хто заручиться – той матиме перевагу. А щодо міськради, то тут, я думаю, на місцевих черкаських виборах головна боротьба буде точитися саме між колишніми союзниками по опозиції.
– Чи помітна з Києва активність кандидатів у мери в Черкасах?
– Не дуже. Ми навіть в Києві не бачимо активності кандидатів на посаду мера столиці. Тільки нещодавно дізналися, що буде балотуватися Кличко. Оробець сказала, що балотуватиметься. Та ще питання, чи балотуватимуться Луценко, Катеринчук… Ми бачили, що в останній момент реєструвалися кандидати в президенти. Те ж повториться і на місцевих виборах. Будуть до кінця домовлятися, торгуватися і шукати свій формат участі у виборах. До речі, нині більше 60% громадян хочуть і дострокових парламентських виборів. Бо 50-70 нардепів просто не з’являються в парламенті, проте в них не можна забрати повноваження. І хоч парламент має кворум, проте він неповноцінний…
– До речі, щодо нардепів, які прогулюють роботу. Як, наприклад, виборцям змусити працювати Володимира Олійника?
– Є вичерпний перелік підстав, коли нардепа можна позбавити мандата. Це смерть, особиста заява, втрата громадянства, втрата дієздатності. Нібито під жоден з пунктів Олійник не підпадає. Що ж робити? Максимум, що сьогодні можна зробити, то це не платити їм зарплату. Для цього достатньо рішення керівництва Верховної Ради. Та якщо ми позбавлятимемо одного депутата повноважень, то треба посувати список. А якщо це мажоритарник, то треба проводити вибори в округах. Щоб не розпорошуватися на це, потрібна політична воля і політична заява, у тому числі кандидатів у президенти, що в разі перемоги ми йдемо на позачергові парламентські вибори. Технічно це можна зробити восени, наприклад, наприкінці жовтня. А може, потім, уже після широкої дискусії влітку, вийдемо на осінь з новою Конституцією. Бо ми розуміємо, що повернення до Конституції 2004 року – це вимушений перехідний крок. А зміна Конституції – це також одна з підстав для позачергових виборів. Адже з’являються нові повноваження Верховної Ради, і під них потрібний новий парламент.
– Чергові вибори виливають в суспільство чергову порцію бруду. Наскільки чесними можуть бути нинішні вибори?
– Хотілося б, щоб конкуренція політиків не звелася до взаємних звинувачень і обливання брудом. Щось подібне ми переживали в 2010 році. Згадайте педофільний скандал, штучно розкручену істерію навколо свинячого грипу. Сьогодні будуть створені якісь проблеми, які можуть тримати напругу до виборів. І хтось із цими надуманими проблемами боротиметься, заробляючи на цьому бали. Я думаю, це будуть і постійні звинувачення – хто скільки вкрав, хто де був під час Майдану…
– Ми зараз говоримо про вибори. Та що буде після них? Чи не зникнуть у нас ті самі обласні адміністрації, про що говорять вже нині деякі політики?
– Це все складові адміністративної і конституційної реформ. Ми не можемо просто взяти й скасувати посади губернаторів, не змінюючи ситуації з місцевим самоврядуванням. Можливо, нам буде ближче польський взірець, коли є префектури, але питання місцевих громад вирішують обрані ради і їхні виконкоми, а питання зовнішньої політики, оборони, правопорядку вирішують відповідні структури, створені по вертикалі з центру. Звісно, не можна зараз усе робити наскоком, без виписаної зміни повноважень місцевих рад, виконкомів. Та, думаю, за ті півроку після президентських виборів, коли ми будемо йти до нової Конституції, після публічної дискусії, залучення експертів усе це можна буде вирішити. Нині ж треба все зважувати. У нас он і так новопризначені керівники обласних адміністрацій або не мають досвіду, або в конфлікті з місцевими елітами.
«Головне не використовувати свою посаду для сприяння і преференцій власному бізнесові»
– Щодо виходу Томенка з «Батьківщини»… Наскільки такі процеси можуть поширитися в партії? Чи інші депутати наслідуватимуть цей приклад?
– Він досить так делікатно, з іронією, але, як на мене, правдиво сказав, що «Батьківщина» досягла мети. Юлія Тимошенко на свободі, а «Батьківщина» у владі…
– Чи не посиплеться тепер партія?
– Є питання, бо партія зазнала серйозного переформатування ще коли було об’єднання з «Фронтом Змін». І, скажімо так, «Батьківщина» до ув’язнення Тимошенко – це одна партія, а після звільнення – інша партія. І хоч там були внутрішні протиріччя, проте нині всі бачать, що Юлія Тимошенко не є лідером перегонів. Є багато питань. Я знаю, що значна частина партійців була проти її висування в президенти. Можливо, це стало причиною виходу Томенка з партії. Цей вчинок послабив партію. Але він є частиною політичного процесу, бо, на жаль, «Батьківщина» перебуває в кризі.
– Як ви ставитеся до можливого Президента – вихідця з бізнесу?
– Так є в усьому світі. Головне тут не використовувати свою посаду для сприяння і преференцій власному бізнесові. Якщо він не використовуватиме адміністративні ресурси, то чому б ні? Єдиним запобіжником тут буде серйозний громадський і журналістський контроль.
– Чи варто новообраному Президенту продавати свій бізнес, займаючи найвищий пост у державі?
– Зобов’язувати когось щось продати… Ви ж розумієте, як це все робиться?.. Людина продає бізнес родичам і продовжує ним керувати. Тож тут важливе розуміння, що, обійнявши високу посаду, слід утримуватися від спокуси впливати на свій бізнес з висоти цієї посади.
– Скількох фахівців направить КВУ на Черкащину для контролю за ходом виборів?
– У нас безліч спостерігачів, волонтерів. Плануємо провести цілу мобілізаційну кампанію, і думаю, що кількість волонтерів може зрости і до 5 тисяч. Але як мінімум три тисячі по Україні буде. З них на Черкащині буде більше двохсот. Сьогодні ми реалізовуватимемо низку програм, зокрема, «Я спостерігач». Тобто формуватимемо з охочих таку собі базу даних і реєструватимемо їх в окружних комісіях. У нас буде широка кампанія по освіті і навчанню членів виборчих комісій. Крім того, уважно стежитимемо й за місцевими виборами. Бо є цікава деталь. Наприклад, міжнародні спостерігачі (зокрема, від ОБСЄ) мають мандат на спостереження за президентськими виборами. І якщо в місцевих виборах їх щось цікавитиме, то лише те, що якимсь чином впливатиме на чесність президентських виборів. У той самий час, якщо вони бачитимуть порушення на місцевих виборах, то у своїх звітах цього не відображатимуть, бо не мають на це повноважень. Саме тому на громадських і місцевих спостерігачів ляже велика відповідальність.
http://procherk.info
Довгий: Боротися треба з системою, а не її наслідками
Сьомого травня цього року я зробив важливе для себе рішення – я вирішив остаточно порвати свій зв'язок з Партією регіонів, хоча мене з нею пов’язувало лише формальне перебування в її лавах та фракції Чигиринської міської ради. Це моє рішення викликало неабиякий резонанс, але одразу з’явився інформаційний вакуум у зв’язку з відсутністю подробиць мого виходу та того, чим я мотивував своє рішення. Вакуум активно почав заповнюватись різноманітними коментарями. Тому я вважаю за свій обов’язок внести ясність в цю ситуацію.
Для того, щоб краще зрозуміти те, що відбувається зараз, нам треба заглянути в недалеке минуле, а саме у літо 2010р., коли в Чигиринському районі був призначений новий голова РДА Володимир Калашніков. Спершу після свого призначення він почав вирішувати проблемні питання створені попереднім керманичем району. Тим самим отримавши певний авторитет й лояльність місцевих еліт, бо проблеми з попереднім керманичем були в багатьох.
Потім, враховуючи наближення місцевих виборів, він зібрав всіх людей, які мали авторитет в громаді й запропонував їм об’єднатись заради розбудови району в єдину команду незалежно від політичних поглядів не озираючись на те, що відбувається в Верховній Раді. Мовляв, проблеми міста й району можемо вирішувати лише ми, й лише об’єднавшись. Багато хто повірив в ці благі наміри, а тих хто не повірив почали «переконувати». Так була сформована потужна команда на вибори в лави якої потрапив і я, бо дуже прагнув змін, й мені здавалось, що, ставши депутатом, я отримаю важелі для того, щоб змінювати Україну на краще.
Ще більш окрилений я був після оголошення результатів, ми отримали беззаперечну перемогу в районі, місті й селах. Відбулось це саме завдяки залученню до команди моральних та громадських авторитетів за яких і голосували люди.
Тільки в самому Чигирині ми отримали свого мера та 24 з 36 місць у раді. При чому 14 депутатів були мажоритарниками, зокрема, і я.
Але вже перше голосування показало, що не все так добре в Датському королівстві. Всіх новообраних депутатів одразу попередили, за яку кандидатуру на посаду секретаря міської ради треба проголосувати, що одразу викликало обурення серед депутатів, але всіх незадоволених швидко було «переконано» в хибності їхньої позиції.
Потім я почав втілювати свої наміри, щодо покращення життя в місті. Й тут я зрозумів, що аніяких нових важелів я не отримав, так як бюджет дотаційний, тож ні про які ресурси на розвиток міста з нього розраховувати не можна. Крім того я зрозумів, що місцеві чиновники фактично є заручниками ситуації. Особливо міський голова Сергій Тимченко, оскільки як в умовах дотаційності бюджету він завжди висить на гачку, бо будь-які його спроби протидіяти вертикалі влади, можуть призвести до знекровлення бюджету міста, що підірве систему життєзабезпечення міста. А знаходження резервів й перевиконання бюджету призводить до скорочення дотації на наступний рік. Крім того все це відбувалось на фоні святкування на широку ногу Дня космонавтики у Чигирині, вичавлюванні останніх соків з підприємців на відновлення нікому не потрібного Адамівського порту.
Все це мене страшенно засмучувало, я відчував свою безпорадність, бо моя боротьба тут на місцевому рівні перетворювала мене на Дон Кіхота, який бореться з вітряками. Бо насправді боротись треба з самою системою, а не з її наслідками. Все це фактично підштовхнуло мене до переїзду в Київ в пошуках однодумців в боротьбі з системою. За декілька місяців я передав справи по бізнесу своєму брату, а в вересні 2011р. разом з дружиною переїхав до Києва, що фактично й було моїм виходом з партії та фракції, який я формалізував тільки зараз. Але мій переїзд в Київ не означав, що я закинув свою депутатську роботу. Я продовжував брати участь в усіх сесіях міської ради, про які мене попереджали належним чином, бо з технічних причин я не можу встигнути на сесію, якщо про неї попереджають з сьогодні на сьогодні, або в кращому випадку з сьогодні на завтра. Так само я продовжував спілкуватись й зустрічатись з мешканцями свого округу, допомагаючи їм в міру своїх можливостей.
За ці півтора роки, я багато де працював, багато з кім познайомився, мені навіть вдалось відвідати Сполученні Штати по програмі обміну Open World «Відповідальна влада». Все це відбувалось на фоні тотального «Покращення». Окремо розповідати про нього не бачу сенсу, його відчуває кожен. Але мені набридло одвічно їздити по тих двох відсотках не відремонтованих доріг, які постійно переслідують мене куди б я не поїхав.
Останньою краплею, яка підштовхнула мене формалізувати свій вихід з партії була відмова Партії регіонів призначати чергові вибори Київради та мера Києва. Я, як представник місцевого самоврядування, не можу дивитись на те, як людей позбавляють їх конституційного права голосу, права обирати собі владу. Народ України є носієм влади, й будь які спроби узурпувати її, є злочином проти народу. А я не хочу й не буду мати нічого спільного з тою політичною силою, яка цім займається.
Крім того мені боляче дивитись, як наших мешканців силою заганяють на різноманітні акції, мітинги та концерти заради показової масовості. А іноді проста наражають людей на небезпеку відправляючи прапороносців на заходи протилежних за поглядами організацій.
Щодо моїх політичних вподобань, можу зауважити, що за цей час я познайомився з багатьма людьми, які готові ламати систему. Дехто з них з табору «тих хто називає себе опозицією», але більшість знаходяться в позапарламентських силах та громадському секторі. На сьогоднішній момент ближче мені за поглядами партія «Українська платформа «Собор» та її лідер Павло Жебрівський. Маю надію, що найближчим часом таки сформується та справжня політична сила, яка буде ставити на меті реальні покращення життя Українців, шляхом зміни існуючої безправно-корумповано-абсурдно-олігархічної системи, а не просто зміна особистостей у «корита».
Олександр Довгий, депутат Чигиринської міської ради,
активіст громадського руху «Звільнимо Київ разом»
procherk.info
КРАЇНА ГЕНДЕРНИХ КОНТРАСТІВ
Останнім часом у суспільному житті відбулося кілька епізодів, які підштовхнули мене до написання цього тексту. На них просто неможливо не відреагувати. При чому реагувати можна по-різному, бо епізоди ці багатогранно демонструють всю непередбачуваність та алогічність українського життя, повний правовий «бєспрєдєл» і т.п. Але мені, як голові організації, що пропагує ґендерну рівність, хочеться звернути вашу увагу саме на ґендерні аспекти. Отже.
Епізод 1, трагікомічний. Сніг на голову депутаткам ПР. Написати про це смішніше ніж Василь Рибніков майже неможливо. Але виділимо для себе факт: те, що сніжки кидали в депутатів, сприйнялося як суворі політичні будні (принаймні не коктейль молотова!), а от те, що їх кидали - о, жах! – в ЖІНОК!!! Викликало справжній шок і струс мозку. Почали лунати вимоги вибачень (при чому від дуже адекватних людей!) і самі вибачення. І складається враження, що в Україні дійсно посягати на жінку сніжкою – це незбагненний злочин! Тим паче на депутаток, бо ці тендітні створіння, здатні хіба що на розпил бюджету та благодійність. І щиро вірять в те, що їхня жіночність залишає їх поза відповідальністю та поза народною ненавистю. Але ж, дорогі жіночки, це зовсім не так! Ви так само, як і ваші колеги-чоловіки, відповідальні в очах людей за все, що відбувається в країні. І ці сніжки – лише легенький подих справжніх народних емоцій. А що робити? Ваша зброя – правоохоронці, суди, податкова. А їхня – лише сніжки…
Епізод 2, законодавчо-цинічний. Законопроект про заборону абортів від депутата фракції «Свобода» Олександра Сича. Вся суть і хороший аналіз ситуації викладені тут. У мене багато думок з цього приводу, а ще більше емоцій, особливо читаючи коментарі автора щодо «права не вагітніти» та способу життя, який має вести жінка, щоб її не зґвалтували. Але скажу про найголовніше: усі позиції мають право на існування, і я щиро вірю, що наміри у депутатів були найкращими – зберегти життя ненародженим малюкам. Але тим то і відрізняється законопроект від просто власних думок депутатів, що при його розробці потрібно послуговуватися не лише власними переконаннями, а консультаціями експертів і всебічним аналізом наслідків. ґендерною рівністю тут і не пахне: жінку і тільки її роблять відповідальною за вагітність, трошки забуваючи при цьому, що це діло роблять двоє. Але раптом що – жінку – за грати, чоловіку – штраф. Та і то, якщо довести, що це він аборт запропонував. Загалом, багато про що можна в цьому контексті говорити, але констатуємо факт: ставлення до жінки в цьому епізоді теж викликає щирий подив в ґендерному контексті. Дуже показово те, що проект створений і запропонований саме чоловіками. Вони про нас, тендітних, але морально нестійких, попіклувалися. І про дітей наших. Алілуя!
Епізод 3, фантастично-абсурдний. Ймовірне призначення 23-річної Ольги Сисоєвої на посаду директора обласної філармонії в Черкасах. При поверхневому погляді на цей факт можна навіть зрадіти: МОЛОДА! ЖІНКА! Керує такою установою! Це ж так прогресивно! Чи не цього ми добиваємося скандуючи «Молодь до влади» та «Жінок – у керівництво»? Але розібравшись в ситуації стає чітко зрозуміло: ні! Трудовій біографії Ольги може позаздрити будь-який кар’єрист: ще не закінчивши мовний факультет ЧНУ ім. Б.Хмельницького дівчина встигла попрацювати і адміністратором, і журналістом, і депутатом міської ради від ПР, і директором черкаського Палацу молоді. Хочеться порадіти за вочевидь талановиту і амбіційну дівчину. Однак варто подивитися запис передачі «Відверта розмова» з депутаткою у головній ролі, де вона дійсно з безпосередньою відвертістю розповідає, що і досі мріє стати «принцесою Барбі з купою прихильників і лімузинів». Тут вже хочеться звернутися до керівництва ПР із обуренням: не обманюйте дівчину! В обласній філармонії нема лімузинів, а є великий колектив, народних та заслужених артистів, які своїх прихильників їй не позичатимуть. І цілком серйозне обговорення такої кандидатури говорить нам зовсім не про перемогу гендерної рівності, а про чергове використання симпатичного жіночого образу у своїх цілях. Деякі припущення про цілі можна знайти тут. А самій Ользі, як і колективу філармонії хочеться просто поспівчувати, адже вони стануть заложниками цієї гри і муситимуть налагоджувати непрості професійні стосунки.
ВИСНОВКИ: в нашій країні абсолютно відсутнє розуміння гендерної рівності на усіх рівнях влади. Воно залишається цінністю експертного кола – науковців, працівників профільних НУО, окремих «продвинутих» осіб. В органах влади ж у нас існує викривлене «понятіє», що присутність у списках «барбі-депутаток» і є демонстрація рівних можливостей чоловіків і жінок. І їх не можна бити сніжками, зате можна змушувати народжувати. Це повний бардак у головах, і повний хаос у діях. І все ж, керівники продовжують звітувати ООН про виконання Державної програми з утвердження гендерної рівності. Бо ми ж так хочемо у Європу!..
Вікторія Феофілова, голова координаційної ради КМГО "Молода Черкащина"
ВИБОРИ 2012: Було огидно, але надія жевріє…
Підійшла до кінця виборча компанія. Ще агітатори розносять по квартирах останні обіцянки, піарники виливають рештки бруду на опонентів, а більшість виборців уже визначилась у своїх вподобаннях. Враження від цьогорічних перегонів, нажаль, огидне: на моє особисте відчуття цей процес ніколи не був таким принизливим.
Абсолютно недолугі спроби перекидання відповідальності за сьогодення партій, що при владі на «папєрєднікав», а попередників (що нині звуться опозицією) – на владу. Голий популізм у обіцянках повернути народу країну і 500 євро пенсії на додачу. Дика ненависть до опонентів та неспроможність до справжніх компромісів із партнерами. Ось такою була партійна пропаганда, яка мусила б представляти собою конкуренцію шляхів розвитку нашої держави.
Щодо мажоритарної складової, то це було ще гірше. Є відчуття, що кандидати змовилися довести, що український народ – то таки справжнє продажне бидло. Такого розмаїття способів відвертого купування голосів виборців ще не було. Це на початку ми ще реагували на подаровані школі комп’ютери та дитячі майданчики як на ознаки непрямого підкупу! Ці речі виявилися лише квіточками, порівняно із величезною махіною прямого підкупу: роздавалися і офіційні обіцянки заплатити виборцю за перемогу кандидата, і матеріальна допомога живими грошима, в руки, прямо не ховаючись. І люди стояли в чергу, несамовито відбиваючись від бажаючих присоромити чи призвати до тями торгівців голосами. Навпаки, вони готові гнівно захищати своє право на подачку! І розуміючи, що таких людей не одиниці, і навіть не сотні, і голоси «свідомого» електорату потопають в морі прихильників «синиці» в руці, можна зовсім розчаруватися, і шукати шляхи для еміграції у якусь затишну демократичну країну…
Але! Надія ще жевріє. Вселяють цю надію поодинокі випадки свідомості, які все-таки зустрічаються. Ось один з них: у селі Драбівського району звичайна собі тітонька взяла, як і всі її сусіди і знайомі, матеріальну допомогу від кандидата. Задоволена прийшла додому і розповіла про все синові – іди, мовляв, і ти отримай, тільки паспорт не забудь. І тут виявилося, що син не лише не хоче допомоги, але і взагалі вважає неприпустимим такі речі! Бо це соромно і принизливо, і взагалі протизаконно. І що видумаєте жіночка зробила? Ніколи не вгадаєте, бо вона ПОВЕРНУЛА ГРОШІ тому, від кого отримала!!! Уявляєте які герої живуть серед нас? Моя б воля, я б портрети цих людей на дошку пошани повісила! Розумію, що це виключення, і не чекаю такого геройства від інших. Але це означає, що є в наших людей і совість, і внутрішня сила. І якщо бідність штовхає їх брати гроші, то розуміння наслідків не дасть, принаймні, проголосувати за цих людей. Як то кажуть «гроші взяла, але від кого – забула»!
Отже, поки ще не оголосили результатів виборів, є надія на те, що українці все-таки скрутять дулю усім , хто оптом і вроздріб скупляє їхні голоси. І в останній момент перед тим, як поставити позначку в бюлетені, згадають про витрачені давно гроші, і про те, що їм 5 років жити під керівництвом цих людей. Терпіти їхні виходки, бо вони вважатимуть, що викупили «абонемент на бєспрєдєл». Згадають – і не стануть за них голосувати. Я, принаймні, до останнього на це сподіватимусь!
Вікторія Феофілова, голова координаційної ради КМГО "Молода Черкащина"
Сергій Варич, координатор кампанії спостереження Громадської мережі "ОПОРА" в Черкаській області:
"Ключове питання цих виборів буде не кількість "чорного піару", не ті порушення, які допускають кандидати, а те, як виборці відреагують і наскільки вони зможуть для себе правильно розставити акценти і сформують власну позицію щодо цих дій. І, нажаль, у мене тут по моїм спостереженням дуже сумні прогнози. Починаючи від того як ми бачимо як люди із задоволенням беруть кошти, беруть подарунки, навіть не усвідомлюючи того, що цим вони закладають підвалини корупційної системи, яка далі буде оббирати їх".
Із виступу під час прес-конференції ЧОО КВУ 9 жовтня 2012 року
«ТРЕБА ВСІХ ПРИВЧАТИ ДО ТОГО, ЩО ПОЛІТИКИ МАЮТЬ БУТИ ЩИРИМИ, А НЕ ШОУМЕНАМИ»
Сергій ПАСIЧНИК, керівник юридичної служби Черкаської обласної організації Комітету виборців України:
— Якщо говорити про специфіку українського менталітету, варто зазначити, що Україна справді є специфічною державою, бо цивілізаційно розірвана. Вона перебуває між пострадянським і постєвропейським цивілізаційними просторами. І цей розрив так само присутній усередині кожного громадянина. Єдиний нюанс: у когось ця межа йде ближче до східного кордону, а в когось — до західного. Потрібно докласти дуже багато зусиль, щоб якось ці частини об’єднати. З одного боку, таке розділення — це плюс. Тому що дві частини, які між собою борються, діалектично дають якісно новий продукт, яким може стати нова українська політична нація. З другого боку, такий розподіл — на руку політиканам і не дає змоги створити повноцінної й суверенної української еліти. Тобто політикам простіше піти в маргінес, васалітет до кого-небудь, простіше піти в той чи той сегмент і працювати винятково з ним. Це видно з того, що постпомаранчевий і постбіло-блакитний електорати майже не перетинаються. Епізодично в рамках центральної України є певний перетин електоральних просторів, проте це більше заслуга самих громадян, які намагаються з’єднати ці два простори. А в цілому можна сказати, що є два поля, на яких працюють ті чи інші групи політиків, намагаючись одне одного витіснити.
І власне, зважаючи на те, що відбувається на рівні партійних протиборств, помітно, що, наприклад, нова постпомаранчева еліта намагається витіснити стару постпомаранчеву еліту на помаранчевому полі. Аналогічна ситуація відбувається на блакитному полі — «модерністи» намагаються деінсталювати стару донецьку гвардію. Особисто я не певен, що сценаристи владної команди зараз не побоюються своїх же вихованців. Так само ми бачимо велике перетікання електорату регіоналів до Комуністичної партії, яка зараз відновила свої позиції, більше того — очевидно, матиме рекордно високий показник по виборах порівняно з минулими роками. Тому ситуація розгубленості як в одному таборі, так і в іншому значно сприяє тому, що є запит на нові проекти і нові обличчя. І це знову ж таки традиційно. Якщо згадати події після Хмельниччини, то так само там був цивілізаційний розкол на пропольський та промосковський табір, і зараз ми не бачимо нічого нового. Так само кожен намагався довести власну значимість і при цьому випадав із реальності. Історія фактично повторюється. Проект і сценарій Руїни, який був у Середньовіччі, повністю перенесено на нинішню Україну, і завдання зараз полягає у тому, що еліта має все-таки укласти новий суспільний договір і працювати на конструювання держави в рамках цього ж суспільного договору. Тому що очевидно, що ні одна, ні друга сторона не здатна повністю цей нинішній проект контролювати, як не здатна повністю його вибудувати.
На питання, які лідери потрібні зараз суспільству, є однозначна відповідь — вони мають бути цілісними і органічними для сприйняття виборцями. Причому виборець готовий вибачати такій особистості певні помилки та недоліки, аби тільки вона була структурованою і прийнятною для нього. Наступна вимога, яка може бути до лідера, — він має бути послідовний. Не в контексті, як це було в рекламі Віктора Януковича «Тому що послідовний», а саме тому, що він має послідовно відстоювати свою позицію з тих чи інших питань. Ми бачимо, що ті політики, які не кидалися між різними партіями і в ті чи інші крайнощі, а мали певну позицію, завжди мають свій сталий авторитет. З іншого боку, можна побачити, що певний елемент популізму все одно присутній. І значна частина населення на нього «клює». Очевидно, з цього можна зробити висновок, що певний елемент шоу має бути. Бо сам виборець на це створює запит. Відповідно для України стратегічно важливою є зміна сприйняття виборцями політичного процесу. І це завдання як для громадських організацій та експертів, так і для самих політиків. Тобто треба всіх привчати, що політики мають бути в першу чергу щирими, а не шоуменами. Бо шоу — це добре, але римський принцип «Хліба й видовищ» передбачає, що все-таки має бути не тільки видовище, а й хліб.
day.kiev.ua
Обирай не серцем, а розумом!Давно думала написати про це, але все якось руки не доходили. Аж ось на «Прочерку» прочитала підтвердження своїх думок – статтю «Навіщо «вмикати» мізки? Кандидати радять голосувати серцем!» Саме ця теза дуже дратує мене останнім часом. Адже взявши її за гасло, наші політики взагалі перестали апелювати до нашого розуму. Беззмістовність переважної більшості агітаційних і навіть програмних матеріалів вражає: Королевська у вбрання нареченої під руку з футболістом стверджують, що Україна рухається вперед. Опозиція обіцяє ЇХ зупинити. Зубик прийшов, щоб ми перемогли. Парамонов радить міряти тиск. А партія регіонів показує шлях від стабільності до добробуту, ілюструючи це щасливою російською родиною. Мажоритарники як один повдягали вишиванки, полюбили своїх, а дехто і чужих земляків, українську мову і, особливо, дітей. Від цього «умілєнія», багатьох думаючих людей починає нудити, а бажання розбиратися у параді гасел і обіцянок падає до нульової позначки.
Так, українці нація емоційна. І, нажаль, часто емоції затьмарюють нам розум. Це дуже зручно для політиків – їм не потрібно створювати змістовні тези, достатньо яскравої картинки та емоційного заклику. Це зручно і для виборців – не потрібно читати «многа букв», розбиратися в нюансах формування списків, достатньо повірити симпатичному обличчю улюбленого актора чи співачки. А потім зітхати – ну все як завжди, знову надурили, нікому не можна вірити і т.п. Знову одні емоції і ніяких висновків. Стільки років обираємо серцем, а «віз і нині там»! Тому дозволю собі дати кілька порад виборцям, які хочуть вийти із замкненого кола.
- Не обирайте з почуття ЗАХОПЛЕННЯ: красою, багатством чи успіхом кандидатів. Гарна жінка, багатий бізнесмен чи успішний спортсмен – це не те саме, що хороший депутат. Його успіх не переноситься автоматично на ваш особистий, чи на ваш округ, чи на нашу країну. Нажаль…
- Не обирайте з почуття ВДЯЧНОСТІ: за надані вам продовольчі набори, екскурсійні поїздки, залатані перед виборами дороги, чи подаровані в школу комп’ютери. Знайте, що це все – банальний підкуп, замаскований під «благодійність». І 99% таких меценатів щезнуть з вашого округу як тільки приймуть присягу у парламенті. До речі, як показує практика, такі люди щезають і з Верховні Раді. Бо йдуть туди не заради творення законів. Про тих, хто прямо пропонує гроші в обмін на голос навіть мови вести не хочу. Бо це – кримінальний злочин.
- Не голосуйте зі СПІВЧУТТЯ: те, що когось переслідують чи навіть саджають за грати, теж не означає, що людина буде корисною вам у парламенті. Часто такі «полум’яні опозиціонери» продовжують фігурувати в топ-заголовках новин про бійки на барикадах, але мало проявляють себе в роботі профільних комітетів та написанні законів, які потребують кропіткої праці з документами та вміння домовлятися з опонентами.
І взагалі, облиште почуття для своїх близьких та друзів. Це їх треба любити і прощати, а до кандидатів ставитися виключно раціонально. Обираючи політичну партію, важливо «копнути» трохи глибше особистості її лідера та 1-ї п’ятірки. Почитайте як формувалися ці списки, які люди фінансують партію. Зараз таку інформацію можна знайти в інтернеті. Важлива звичайно і програма: спробуйте визначити для себе, наскільки конкретними і реалістичними є ті чи інші обіцянки. До того ж нині є аналітики, які вже зробили цю роботу за вас, і варто лише знайти та прочитати відповідний аналіз.
Набагато простіше розібратися з кандидатами-мажоритарниками. Якщо людина вже не вперше в політиці – проаналізуйте, що вона робила раніше: чи міняла партії і вождів, чи створювала закони, як себе проявила на попередніх постах. І знайте, що і в майбутньому цей кандидат скоріше за все вестиме себе так само. Якщо людина в політиці нова – проаналізуйте її біографію, прочитайте програму. Важливо, щоб це були не загальні фрази штибу «Відродимо Україну!», «Не словом, а ділом!», «Я дам вам все!», а якісь конкретні плани того, чим людина займатиметься у законодавчому органі, в якому комітеті працюватиме, які саме закони і норми бажає внести на розгляд парламентарів. Спробуйте спів ставити доходи людини із розмахом її виборчої кампанії: якщо кандидат отримував лише допомогу по безробіттю, але дозволяє собі, наприклад, видавати і поширювати газету – значить за ним стоять інші люди. І ще одне важливе зауваження: ходіть на зустрічі з кандидатами, якщо є така можливість. Адже у живому спілкуванні набагато легше зрозуміти, що людина собою представляє, як вона дивиться в очі виборцям, з якою метою іде у владу. І не зважайте на підтримку зірок естради – це для них звичайна робота, заробляння грошей і нічого особистого.
Звичайно, панацеї від того, що нас в черговий раз обдурять немає. Однак, послуговуючись розумом, у нас є набагато більший шанс якісно оновити парламент, ніж голосуванням серцем чи шлунком.
Вікторія Феофілова, голова КМГО "Молода Черкащина"
Якщо людина бере гроші за голос, то стає співучасником злочину
Підкуп виборців не просто підпадає під дію Закону "Про вибори народних депутатів", а й під дію Кримінального кодексу. З поміж інших: залякування, тиск, шантаж, підкуп виборців — способи перешкоджання здійснення волевиявлення. За здійснення підкупу передбачається кримінальна відповідальність, зокрема позбавлення волі. Є декілька ступенів тяжкості цього злочину. Найбільш серйозним вважається вчинення таких дій групою осіб за попередньою змовою. Будь-який підкуп вже автоматично такий, коли ці речі відбуваються системно і сигнали надходять одночасно з декількох місць — то це вже є підкуп групою осіб за попередньою змовою.
На жаль, як і у випадку з пошкодженням, заклеюванням і заляпуванням білбордів правоохоронні органи абсолютно не реагують. Треба також зауважити, що порушення щодо зовнішньої агітації теж виходять за рамки суто виборчого законодавства і є, як мінімум, посяганням на власність. Тому правоохоронні органи так само мають реагувати.
Багато порушень пов'язаних з організацією виборчого процесу. Те, що відбувається зараз при формуванні дільничних і окружних комісій, теж дуже важливо. Адже багато залежить від представництва у комісіях. Це один з тих факторів, що може протидіяти фальсифікації, чи сприяти їй. Але за масовістю найчастіше порушення — непрямий підкуп. Тобто агітація, яка супроводжується наданням ресурсів, матеріальних благ, подарунки бюджетним установам, але не прямо кошти за голос. Закон чітко визначає, що таке підкуп. Хоч я з тим і не погоджуюсь, але суб'єкти виборчого процесу можуть роздавати "щось з емблемою партії, чи кандидата" вартістю до 35 гривень. Але ясно, що цього ніхто не дотримується. Дарують і телевізори, і велосипеди, і аптечки, і окуляри. Купують голоси і напряму. Підходять і кажуть, наприклад: заповніть анкету і ми вам зараз 150 гривень, а ще 150 грн після того, як проголосуєте.
Кандидати повинні фіксувати такі факти у встановленому законом порядку. А саме складати відповідні акти, протоколи, залучаючи при цьому працівників правоохоронних органів. Дуже важко встановити пряму причетність суб'єкта виборчого процесу до вчинення таких дій. Але саме це і є робота правоохоронних органів. І вони її мають виконувати. Якщо вони її не виконують, значить у суспільстві немає цих обмежень. Відповідно це вже не держава. Це вже не правоохоронні органи, а просто озброєні люди, які виконують якусь незрозумілу роботу. При чому тоді податки, які ми сплачуємо, просто перетворюються на данину.
Ми рівновіддалені від усіх партій, але при цьому є громадянами і маємо свою позицію. Але є один неприємний нюанс: згідно закону абсолютно непередбачена відповідальність кандидатів за порушення законодавства. Кандидат не може бути знятий з реєстрації за порушення законодавства. Щоправда, якщо він вчинить кримінальний злочин і цей вирок набере чинності — тоді реєстрація припиниться. Але це вже фантастичні умови. Будь-які дії, навіть доведені в судовому порядку, не можуть стати причиною зняття його з реєстрації.
Та це не означає, що як по Достоєвському, людині, як собаці, тепер все дозволено. Є ще певні морально-етичні обмеження. Вони діють на кандидатів, які залишаться на своїх округах і після виборчих кампаній. На кандидатів, які приїхали і поїхали, незалежно від результатів виборів, вони вже не діють.
Тому ми закликаємо виборців давати належну оцінку. Найстрашніша зброя для них і наймогутніша для нас - це оцінка дій суб'єкта виборчого процесу. Ми повинні чітко розуміти, де добро, а де зло. Підкуп — однозначне зло. Цьому немає виправдання.
Я прошу кандидатів не закликати брати гроші, а голосувати, як кажуть, серцем. Якщо людина бере гроші, навіть не збираючись голосувати у той спосіб, що пропонують злочинці, то так чи інакше стає співучасником злочину. Нормальна поведінка громадянина — повідомляти про такі факти.
Вибори в Україні, як Олімпійські ігри.
І схожість не лише в часових термінах.
Зокрема після цьогорічної Лондонської олімпіади залишився неприємний осад. Такої кількості відвертих ляпів та організаційних проколів вже давно не спостерігалося.
І це в доведеному до абсурдної досконалості аристократичному Лондоні?! Не вірю!
Звичайно можна все списати на згубний вплив мультикультуралізму і монтіпайтонівські традиції британського гумору, але є підозра, що задіяні були зовсім інші чинники. А саме - ненав'язливо ткнути писком окремі країни в калюжу.
І в цьому плані головний режисер і сценарист українських виборів 2012 (якщо це звичайно одна особа!) вдало запозичив багато спортивних принципів.
Найперший принцип – головне участь, а не перемога! Принаймні так кажуть тим і ті, хто не впевнений в своїх силах, або ж змагається щоб заробити грошей за технічні функції чи й просто засвітитися на майбутнє. Звичайно приховані сценаристом фаворити знають, що перемога все ж таки головне.
Адже золото є золото, а гран-прі і в Африці гран-прі (нехай пробачать мені наші сомалійські брати). Плюс до всього, кошти витрачені на підготовку потрібно повертати, а це набагато простіше зробити з призового фонду, ніж з власної кишені.
Другий базовий олімпійський принцип – швидше, вище, сильніше. В Україні до нього підійшли творчо. Швидко міняти правила гри, вище підняти планку прохідного балу і сильніше закрутити медіа-гайки.
Нарешті – принцип цьогорічної олімпіади – головне не виступ, а суддівство. Усім уже має стати зрозуміло, що після прийняття чинного Закону України "Про вибори народних депутатів України", можна скільки завгодно кричати про порушення і фальсифікації на виборах.
Але! Формально більшість технологічних компонентів уже прошиті в тексті закону. Норми щодо реєстрації кандидатів, формування виборчих комісій, зміни виборчої адреси і багато інших цілком законно дозволяють кардинально змінювати формат і правила гри на виборчому полі.
Невже представники опозиції, які голосували за цей законопроект цього тоді не розуміли? Чи це тільки Гриценку (якого затаврували, як постійно чимось незадоволеного) тоді було видно?
Проте, не будемо вдаватись в персоналії, бо занадто вже це невдячна справа. В контексті фактичного старту більшістю зареєстрованих учасників перегонів, підіб’ємо підсумки кваліфікаційного раунду передвиборчих ігрищ, станом на перше вересня.
Враховуючи те, що на час виходу закону про вибори, і гравці, і виборці начебто домовилися правила не міняти, норми намагалися деталізувати максимально. Воно й правильно – не кожному зараз можна довіряти. Звичайно всі, або принаймні більшість гравців декларують вірність нормам закону, але... Але в тих моментах, де сценарист і режисер не були певні, що розуміють конюнкутру ринку, норми закону було відіслано до постанов ЦВК.
Загалом це поширена практика. Якщо в основному документі є сумнівна або варіабельна норма, простіше відіслати її розшифровку до документа нижчого рівня, який простіше змінювати. Наприклад норма про те, що вважати непрямим підкупом виборців.
Стаття 68 (друга її частина) визначає перелік того, що є передвиборною агітацією і її формами. Це зокрема:
1) проведення зборів громадян, інших зустрічей з виборцями;
2) проведення мітингів, походів, демонстрацій, пікетів;
3) проведення публічних дебатів, дискусій, "круглих столів", прес-конференцій стосовно положень передвиборних програм та політичної діяльності партій - суб'єктів виборчого процесу чи політичної діяльності кандидатів у депутати;
4) оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) засобах масової інформації політичної реклами, виступів, інтерв'ю, нарисів, відеофільмів, аудіо- та відеокліпів, інших публікацій та повідомлень;
5) розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, в яких розміщено матеріали передвиборної агітації;
6) розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами на носіях зовнішньої реклами;
7) проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки партії - суб'єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати, а також оприлюднення інформації про таку підтримку;
8) публічні заклики голосувати за або не голосувати за партію - суб'єкта виборчого процесу, кандидата у депутати або публічні оцінки діяльності цих партій чи кандидатів у депутати;
9) в інших формах, що не суперечать Конституції України та законам України.
Відповідно політична реклама - це розміщення або поширення матеріалів передвиборної агітації за допомогою рекламних засобів. До політичної реклами належить також використання символіки або логотипів партій - суб'єктів виборчого процесу, а так само повідомлення про підтримку партією - суб'єктом виборчого процесу або кандидатом у депутати видовищних чи інших публічних заходів або привернення уваги до участі у таких заходах партії - суб'єкта виборчого процесу чи певного кандидата у депутати. Реклама друкованих видань (газет, журналів, книг), інших товарів та послуг з використанням прізвищ чи зображень (портретів) кандидатів, назв чи символіки партій - суб'єктів виборчого процесу також є політичною рекламою.
Чому акцентовано увагу на окремих мовних зворотах? Тому що дозвільна норма передбачає дві категорії суб'єктів виборчого процесу – партії і кандидатів (у тому числі й самовисуванців).
Проте вже стаття 74, зокрема частина 13 визначає, що піпадає під заборону. А саме, забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує 3% мінімального розміру заробітної плати), послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей. Така передвиборна агітація або надання виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати за або не голосувати за певну партію чи кандидата у депутати або згадуванням назви партії чи імені кандидата, є непрямим підкупом виборців.
Тобто, якщо підходити формально, то дозвіл на роздачу брендованих презентів не дорожче 32 гривень 82 копійок мають лише партії та партійні мажоритарники.
Самовисуванці випадають з цього процесу!
Наступна норма (частина 14 цієї ж 74-ї статті) здавалося б мала поставити усе на свої місця. Процитую: "Центральна виборча комісія забезпечує розміщення в загальнодержавних засобах масової інформації, передбачених цією частиною, роз'яснення щодо заборони надання виборцям, закладам, установам, організаціям, а також виборчим комісіям та їх членам товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує три відсотки мінімального розміру заробітної плати), послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей (непрямого підкупу). Текст роз'яснення затверджується Центральною виборчою комісією і один раз на тиждень друкується в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр" на першій сторінці та транслюється на перших каналах Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України, починаючи за шістдесят днів до дня голосування за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів". Проте те роз'яснення що надала ЦВК власне нічим по суті не відрізняється від тексту написаного в самому законі. Це звичайно можна списати на тупоголовість законодавця, легковажність членів Центвиборчкому, але є великі сумніви щодо цього. Насправді ця норма дозволяє в ручному режимі (і цілком законно!) вирішувати, хто з мажоритарників правильно підкупляє виборця, а хто – ні.
І це лише один з показових прикладів симулятивного конструювання правового поля на цих виборах. Усім суб'єктам виборчого процесу і виборцям у тому числі варто зрозуміти, що по багатьом пунктам юридична складова виборів ними вже програна. Повертаючись до аналогії з олімпіадою - перемога закладається підготовкою збірної, закупівлею для нею форми і спортобладнання, формуванням командного духу, популяризацією своєї країни і її успіхів.
На цих виборах (як і на цій олімпіаді) спостерігаються дещо інші підходи з боку України.
По-перше, все формується під пояснення того, чого ми програли (у випадку з виборами – не забезпечили їх чесність та демократичність).
По-друге, формально всі етапи підготовки проводяться правильно – але по суті всім зрозуміло, що щось десь не так.
Нарешті абсолютно відсутня довіра усіх до всіх. Феноменально високі (від 35 до 45%) показники осіб, що ще не визначилися, в соціологічних дослідженнях і відсутність їх перетікання, як до провладної партії та її симулякрів, так і до формальної опозиції, свідчить про те, що значна частина суспільства розуміє, що її використовують і готує свою, неадекватну сценарію, відповідь.
Щоправда, судячи з переліку закуплених нещодавно МВС атрибутів демократії (водомети, металеві паркани, щити для спецназу, автозаки і т.п.), цей сценарій так само розглядається. Більше того, продовжуючи тематику тотальної симуляції та імітації, що використовується сценаристами внутрішньополітичних процесів в Україні, напрошується висновок, що для імітації демократії після виборів будуть запущені і правильні протестні процеси. Згадалося, як колись переглядаючи нариси про історію правління Миколи ІІ, підсвідомо напросився сумний висновок. Методи функціонування влади в той час і нині принципово не змінились.
Особливо відчувається схожість в шляхах вирішення суспільно-економічних проблем. Незрозуміло внаслідок якого історично-культурного феномену на теренах мутуючих метастазів імперії кристалізувався стереотип „Вилікуємо головний біль сокирою”.
Царська жандармерія та поліція початку ХХ століття до того схожі на СБУ та МВС, що стає страшно. Так само створювались патріотично-одобрямсні партії, союзи, спілки і т.д. Так само готувались і реалізувались провокації проти організацій та партій, яких не те що терористичними, а інколи й дієвими було назвати важко. Так само народжувались радикальні та фашистські організації та партії – на замовлення влади або для боротьби з ними. Нормальний поступовий законний варіант розвитку чомусь завжди відкидався. Кожна народна ініціатива сприймалась на рівні посягання на корону. Чи не схоже це на сьогодення?
Окремим монолітом стоїть питання Державного реєстру виборців. Непомічене багатьма громадянами ще з помаранчевих часів виведення процедури формування списків виборців з виборчих комісій до органів держреєстру призвело до значної автономності цього процесу. З іншого боку, влада отримала купу прямих важелів впливу на цей процес. Зокрема скандальні історії про масові зміни виборчої адреси для того щоб підтримати того чи іншого мажоритарника періодично з'являються у в українських ЗМІ.
Окремо хочеться зупинитися на зовнішніх чинниках, які традиційно сильно впливають на процеси внутрішні. Три геополітичних гравці – США, ЄС та Росія відпрацьовують в Україні схему розподілу сфери впливів та інтересів в третьому тисячолітті. Штати більш цивілізовано, в міру можливості „дипломатичної гнучкості” республіканської адміністрації. Федерація як завжди тупо, лукаво і брехливо. Москва грає за старим римським принципом „поділяй і володарюй”. Власне їм там байдуже до того, як нація повертатиме собі громадянський мир. Навіть і власна. Що вже говорити про громадянський мир у сусіда. Або навіть і його територіальну цілісність, яку так легко готовий порушити наш нинішній Президент. Німеччині на відновлення територіальної цілісності потрібно було 45 років. Йемену часу менше, але плюс війна. В’єтнаму ще менше, але більша й жорстокіша війна. З Кореєю питання досі не закрито. Про внутрішньонаціональну злагоду по лінії „схід-захід” або „північ-південь” говорити важко. Навіть в благополучній Німеччині. Європа нас підтримує менше, точніше навіть менш емоційно, але й менше тисне. Європейці прекрасно пам’ятають, що тиском нічого путнього не доб’єшся. Повернення до Європи потрібно в першу чергу нам, а не їм. І до цього теж треба дорости. Як до звички носити піджак і тримати виделку.
Але все ж найголовне - це виборці та їх волевиявлення.
Агітаційна кампанія – це проблема кандидатів.
Її порушення – повинно бути головним болем для правоохоронних органів.
Це звучить дивно, але охороняти правопорядок це їх обов’язок (поки що це видно тільки з назви даної структури).
Завдання третього сектору зламати стереотип, що ВОНИ (оті самі, погані, дармоїди, влада, олігархи, синонімічний ряд може бути продовжено) все одно сфальсифікують вибори. Сфальсифікують, якщо не голосувати. Якщо продавати свій бюлетень за сто гривень. Якщо кандидата визначати на дільниці за хвилину до кидання бюлетеня в скриньку.
Наше завдання зробити змагання. Не злягання, а саме змагання.
Змагання, які в формі чесних, азартних перегонів можливо й не виглядають так ефектно, як святкове шоу. Але нас цікавить не шоу, тим більше, що робити його якісно ми так і не навчились. Народ цікавить чесна перемога. Хто б там не виграв.
Намагання окремих телеканалів повторити режисерські подвиги Лені Ріфеншталь виглядають жалюгідно. За плечима талановитої авторки „Тріумфу волі” стояв видатний пропагандист Геббельс. А ті особи, що ховаються за вивісками українських мас-медіа не є ані настільки видатними, ані тим більше талановитими. І якщо слава Геббельса не дає їм спати, хай згадають його долю – обсмалені рештки поруч фюрера.
Продовжуючи олімпійські аналогії варто зазначити, що ситуація в Україні схожа на змагання спортсменів з різних видів спорту в одному форматі. Хтось біжить, інший метає в нього ядро, один стрибає, другий стріляє, перший пливе, поруч хтось на ковзанах. Одні грають в футбол, інші чекають їх за рогом з клюшками.
Продовжуючи аналогії геббельсівські, варто згадати, що коли нацисти не дочекались реакції з боку комуністів, вони її спровокували. Підпаливши рейхстаг. Звичайна підстава. Проте добре розпіарена. Підстава, яка дала НСДАП більшість в рейхстазі, а Гітлеру посаду канцлера.
Це відбулось тому, що одні знали чого вони хочуть, а іншим було байдуже.
Олімпійський принцип „Головне участь, а не перемога!” має ще одне значення.
Не кожен потрапить до Верховної Ради. Але без участі виборців законно ним не стане жоден.
Переможець, якого не обирали, може бути ким завгодно.
Сматрящім по округу, комісаром своєї партії, людиною, що сидить в кабінеті з вивіскою. Але він ніколи не буде НАРОДНИМ обранцем.
Сергій Пасічник.
«Золотий тілець» застить очі виборцямМатеріалізм багато хто вважає яскравою ознакою нашого часу. Ми схиблені на товарах, брендах, моделях і гаджетах. Ми страждаємо шопоголією та мізантропією. Тобто любимо купувати речі і не любимо людей навкруг себе. Бо новенький телевізор не підведе, а сусідка Галя кості перемиє та ще й чоловіку підморгує. А ще ми давно забули різницю між «щасливою людиною» і «багатою людиною», хоч серіали дивимося регулярно. І слово «успіх» для нас означає кількість нулів на банківському рахунку та марку авто, а не задоволення людини від власного способу життя. І здавалося б, який стосунок вся ця «моралізація» має до виборів? А ось прямий-таки стосунок!
Спостерігаючи за ходом неофіційної передвиборчої кампанії та беручи участь у проведенні соціологічних досліджень я не можу не написати про те, що мені очі коле: наші виборці МРІЮТЬ ПРО ПІДКУП. Повернення мажоритарки відразу викликало прямо-таки виділення шлункового соку у людей. Вони не просто погоджуються продатися, а бажають цього і прагнуть! Хтось прямо і чесно – за гроші, особисто кандидатом в кишеню покладені. А хтось більш «завуальовано» - за подарунки у вигляді «благодійної допомоги». Для ще більш балуваних є великі проекти – можна «подарувати» місту, наприклад, оновлену головну площу зі скверами і фонтанами.
Більше того, виборці навіть вимагають цього від кандидатів! Так найпопулярніше запитання до імовірних претендентів на голоси «а що ви зробите для нашого міста/села?». І подарований холодильник або нетель або автомобіль нині є переконливішим за будь-яку програму змін у країні. А от відповідь «я ще нічого для вас не зробив, але я збираюся бути чесним, створювати хороші закони і проводити справжні реформи» сприйметься як черговий «разводняк».
Але давайте розберемося, хто насправді нас розводить. Якщо людина для того, щоб стати нардепом поклала величезні гроші (а саме так вже зробили як мінімум по 1 кандидату на кожен округ), то з якою метою вона йде у раду? Так сильно хочеться закони творити, що десятків мільйонів за це не шкода? Звичайно, що ні – йдуть щоб повернути та ще й примножити! За кожну покладену виборцю гривню у нього потім витягнуть 10 у вигляді недоплачених податків, відкатів на державних закупівлях та інших звичних для корупціонерів діях. Тому, як на мене, щедре засівання виборців грошима – перша ознака того, що цю людину вибирати категорично не можна! Ми ж маємо вже в Раді повно таких ахметових, які жодного разу на засідання не ходили. А головне, такий підхід закриває дорогу у законодавчий орган (чи ми вже забули, він насправді такий?) новим людям, що не мають великих статків, але мають великі ідеї.
Мені звичайно заперечать: «а що ж бідним виборцям робити? Їх усі обманюють, от вони і хочуть мати якийсь зиск принаймні ДО виборів. Бо не вірять, що отримають щось ПІСЛЯ голосування». А я відповім, що саме ця цинічна на перший погляд позиція і є насправді найбільш наївною. Бо ловити виборців у тенета «нечуваної щедрості» набагато простіше, ніж писати програму, іти до людей і доводити їм свою позицію, намагатися дискутувати з опонентами людською мовою, а не мовою гаманця. Нинішні ж вибори більше нагадують торги: хто більше дасть – за того і проголосують. При чому цинічно використовується все: гроші на операції дітям, дарування пакетиків з отрутою, щедре споювання виборців свого округу. І ми, ковтаючи все це, дякуємо кандидатам своїми голосами, які фактично означають дозвіл на 5-річне грабування країни. Вочевидь, поки «золотий тілець» буде застити очі виборцям, ні про які позитивні зміні у парламенті і не йдеться.
Вікторія Феофілова, голова КМГО "Молода Черкащина"
Країну бідних у парламенті знову представлятимуть багатіЗмішану систему виборів до парламенту запровадили скоріш за все з тактичних міркувань поточного моменту. Пропорційно, вирішили в коридорах влади, ми більшість не беремо, а з мажоритаркою все має бути добре. Але повернення до мажоритарних виборів на нинішньому етапі розвитку суспільства і політичної системи виявило низку цікавих тенденцій та закономірностей, розкрило цілі пласти проблем, про які ми не хочемо згадувати. Я ризикну сформулювати деякі з них, наражаючись на критику.
Політична культура великої кількості виборців є нині настільки низькою, що це створює ідеальне середовище для маніпуляцій, підміни понять, окозамилювання та політичної корупції. Політики часто заколисують себе мантрами: "Наші люди не такі дурні, вони самі у всьому розберуться". Спробуйте зібрати фокус-групу з простих пенсіонерів, безробітних молодих людей, низькооплачуваних і некваліфікованих працівників. Ви почуєте збірку стереотипів та хибних умовиводів. Ця "народна мудрість" - ніщо інше як нагромадження політичного та соціального невігластва. З такого нагромадження можна витягнути два-три найбільш поширених стереотипи і працювати з ними. Наприклад, "всі політики (депутати) - однакові". Далі залишається тільки пояснити, що деякі з цих мерзотників платять прямо зараз і готівкою по 100 грн за голос. Вони ж однакові, то яка різниця? Цей хоч заплатив!
У суспільстві спостерігається стрімке розшарування за інтелектуальною ознакою. Пояснення цьому – диверсифікація та комерціалізація каналів інформації про оточуючий світ. Якщо середній за інтелектуальними здібностями людині дати вибір, що дивитись: примітивний телесеріал або науково-популярну програму, вона обере... правильно, мильну оперу.
Телеканали міряють рейтинги, продають рекламний час, наукові, мистецькі та соціально важливі передачі зникають з ефірної сітки. Новини перетворюються на світську хроніку та сусідські плітки. Більшість населення навіть не має альтернативи у вигляді інтернету та спеціалізованих телеканалів. А отримавши таку альтернативу, часто обирає те саме мило і тупуваті розваги, тільки в інтернеті.
Радянське безальтернативне телебачення не було взірцем. Але воно, безумовно, підтягувало інтелектуальний рівень населення. Нині лише нечисленний прошарок наших співвітчизників може обговорити новинки літератури, актуальні наукові проблеми, глобальні зовнішньополітичні виклики. Ми тупіємо як нація, і це вже не можна ігнорувати. А українська політика не сприяє виведенню людей на більш високий моральний та інтелектуальний рівень. Про що сьогодні в основному говорять кандидати з виборцями? Про альтернативну енергетику? Про економічну спеціалізацію регіонів? Про збільшення соціального капіталу громад? Ні, це прикро, але ми мусимо визнати, що політичний дискурс знаходиться сьогодні в рамках бабелєвського "от обжорки к сортиру..."
Політики і політтехнологи зазубрили піраміду Маслоу і тепер апелюють до примітивних первинних потреб. В програмах партій – обіцянки збільшення мінімальних зарплат і пенсій. В програмах кандидатів в округах – суцільні наміри здійснення непрямого підкупу виборців. Я не думав, що часто апелюватиму до недоброї пам'яті радянського досвіду, але все ж таки радянська політінформація, яка супроводжувала громадянина в школі, армії, в цеху і науковій лабораторії, мала на меті розширення кругозору і прищеплення певних цінностей. Тепер зустріч кандидата з виборцями є ілюстрацією до творів Нєкрасова: "... Вот приедет барин, барин нас рассудит..." Як і було сказано раніше - розшарування суспільства. Тільки подекуди регрес сягає феодальної стадії.
Цілком усвідомлені вибори членів вищого представницького органу країни з монополією на законодавчу владу в Україні сьогодні не можливі взагалі. Як, можливо, і в країнах з більш розвиненими демократичними інститутами. На вибір завжди накладається споживацьке сприйняття політики, очікування від політиків шоу, оцінка їх як селебрітіз. Але різні виборчі системи, маючи кожна свої недоліки, демонструють різний ступінь залежності від політичної культури суспільства. Перебіг нинішньої виборчої кампанії однозначно показує, що українські вибори за мажоритарною виборчою системою є профанацією політики, демократії, ідеї загального виборчого права. Глупства, на зразок "відповідальності депутата перед виборцями округу", або "конкретна допомога і захист інтересів простих людей" можна залишити для рожевих сопливих агіток. Купівля мандатів на аукціонах, ось що таке нинішні вибори в одномандатних округах. Крізь цей фільтр прорвуться кандидати з найбільшими фінансовими можливостями та з найбільшою підтримкою адмінресурсу. При чому друге може бути зумовлено першим. Країну бідних представлятимуть в парламенті майже виключно багаті. Я не соціаліст за переконаннями, але з історії пам'ятаю, що такі речі добром не закінчувались.
Так, для нинішньої України закриті для преференційного голосування списки в умовах стовідсотково пропорційної виборчої системи - це теж зло. Відвертий продаж місць в списках слідом за привабливими (чи не дуже) обличчями лідерів мали в 2006-2007-му рр. повальний характер. Але в 2012-му під тиском громадськості (так, слабеньким і несистемним, але все ж тиском) деякі партії намагались привести списки хоча б в умовно пристойний вигляд, (що свідчить про здатність цієї системи еволюціонувати навіть за несприятливих обставин) то мажоритарка призведе до входження до ВР паноптикуму з "тушок", мажорів, кримінальних авторитетів та місцевих латифундистів-"лозинських".
"Їх люди обрали", - скажуть.
записала: Інна ІЩУК
Джерело: Gazeta.ua
Стартувала передвиборча кампанія
Бондаренко не переміг. Просто програв Одарич.
Аналіз по свіжим слідам.
Вибори закінчились. Ніщо не говорить про те, що були значні фальсифікації і є підстави для оскарження результату. Фактично маємо в Черкасах нового міського голову.
Анатолій Бондаренко довго йшов до цієї перемоги. Попередні виборчі кампанії не були для нього вдалими, але він не здавався, робив висновки, вперто йшов вперед і в підсумку досяг свого. Та в даному випадку ми не можемо говорити про перемогу Анатолія Бондаренко. Це абсолютна і 100% поразка Сергія Одарича, адже програв він виключно своєму антирейтингу. До цього все йшло давно і про це ж свідчили і дані опитувань, які оприлюднював центр «Енігма» ще вліткуhttps://cvu.ck.ua/elnews/610.
Черкащани втомились від Сергія Одарича, який майже 9 років керував містом, але не зміг показати значних результатів. Це особливо помітно в порівнянні з сусідніми обласними центрами, такими як Полтава і Вінниця. Отже, в якійсь період рейтинг підтримки Сергія Одарича перетнув критичну межу і вже ніщо не могло врятувати ситуацію. І навіть безліч тактичних і стратегічних помилок, яких припустились противники діючого мера під час виборчої кампанії і якими (як завжди вміло) скористався Сергій Одарич, не витягли безнадійну ситуацію . Хоча «найкращий черкаський піарник» і витиснув максимум із ситуації та впритул наблизився до перемоги. Не допомогла і блискуча кампанія по розхитуванню міського осередку БПП «Солідарність» і вибиванню з другого туру Олександра Радуцького, який мав всі шанси перемогти з серйозним відривом. Вихід у другий тур Анатолія Бондаренка, який був намертво прив’язаний до рейтингу ВО «Батьківщина» і мав свою «електоральну стелю», очевидно заспокоїв штаб «Партії Вільних демократів» і приспав їхню увагу. Це і стало головною помилкою, яка в підсумку призвела до поразки.
Також варто звернути увагу на значний відсоток зіпсованих бюлетенів (більше 5%). Це найактивніша частина виборців, які прагнуть змін і завжди ходять на вибори, але не підтримали жодного кандидата. Невміння (чи небажання) Сергія Одарича достукатись до цих людей, показати перспективи для міста і пояснити свої переваги, стало другою стратегічною помилкою.
В якості «ложки меду» хочу поаплодувати Сергію Одаричу за достойний програш. Здається в Черкасах це вперше, коли кандидат, спираючись на дані власного паралельного підрахунку, та ще й з таким не суттєвим розривом, проголошує перемогу опонента. Сподіваюсь, це стане новою черкаською традицією і кандидати більше не будуть ламати двері в міськвиконком і залазити в кабінет міського голови через вікно, а будуть вітати один одного з перемогою і чесною виборчою кампанією.
Загалом можна констатувати, що запровадження двотурової системи виборів відіграло свою позитивну роль в Черкасах. Технологія «розпорошення голосів», яка вдало застосовувалась в різних містах, новим законом про місцеві вибори була перекреслена. І хоча явка залишає бажати кращого, але все ж можна сказати, що новий міський голова обраний більшістю активних жителів міста. Ті, хто не прийшов на вибори, дозволили, аби їх не брали до уваги. Адже своїм вчинком вони заявили про свою байдужість до долі міста.
Окремо хочу привітати з перемогою Анатолія Бондаренко і побажати йому уникати помилок свого попередника. Часу на те, щоб довести Черкасам свою ефективність, у нього замало. Цілком ймовірно, що через 2 роки завершаться процеси децентралізації і відбудуться нові місцеві вибори. За цей час встигнути створити дієву більшість в міськраді і хоча б почати нарешті приводити до ладу інфраструктуру міста, буде надзвичайно складно. А враховуючи строкатий склад міської ради, запущеність процесів керування містом і передвиборчі обіцянки «любим друзям» - це стає фактично не можливо. Щоб швидко і ефективно почати наводити лад потрібен справжній «залізний характер» і впевненість в тому, що переможець нікому нічого не винен і може починати все з чистого листа.
Маю великі сподівання на опозицію новому міського голові, адже не варто забувати, що Сергій Одарич обраний депутатом міської ради і є керівником найбільшої фракції. Якщо додати до цього знання процесів зсередини і допомогу дружніх фракцій партії «Укроп» і ВО «Черкащани», то виходить потужна сила, яка здатна контролювати всі дії нової влади. І це добре, адже потужна опозиція (якщо вона конструктивна і співпрацює з громадськістю) - це завжди на користь.
Отже підсумовуючи, можу сказати, що Черкаси закінчують епоху ім. Сергія Одарича і входять в новий етап ім. Анатолія Бондаренко. Наскільки він буде довгим і успішним, ми зможемо сказати вже на початку літа, рівно через 6 місяців після інавгурації. А поки що дамо можливість новому міському голові показати, на що він здатен. І давайте не будемо заважати, а будемо спостерігати і контролювати. А я особисто дуже-дуже сподіваюсь, що найближчі два роки виборів у нас не буде. Тримайтесь.
коментарі (0)